Вірші та пісні про рушники

«Рідна мати моя, ти ночей недоспала...» — кожному українцеві відомі ці слова з «Пісні про рушник» Андрія Малишка

Андрій Малишко ПІСНЯ ПРО РУШНИК Рідна мати моя, ти ночей не доспала, і водила мене у поля, край села. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка І зелені луги, солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. Я візьму той рушник, розстелю наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, розлука, твоя материнська любов.
Дмитро Павличко ДВА КОЛЬОРИ Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба. Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому, Лиш горточок старого полотна І вишите моє життя на ньому. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Ірина Михайловська Мамин рушник Дивлюся мовчки на рушник, Що мати вишивала. І чую: гуси зняли крик, Зозуля закувала. Знов чорнобривці зацвіли, Запахла рута-м'ята. Десь тихо бджоли загули, Всміхнулась люба мати. І біль із серця раптом зник, Так тепло-тепло стало... Цілую мовчки той рушник, Що мати вишивала...
У нас сьогодні – наче вечорниці: Милують око диво-рушники. Дитячий сміх лунає у світлиці, Як добре, що є звичаї такі! Святая жінко української землі, Так хочеться із вдячності й любові Низько вклонитися до твоїх ніг І цілувати руки, що красу цю творять. Благословенна бабчина рука, Що вміло так узори вишиває, Портьєри, рушники і подушки Всю нашу хату прикрашають. А його сестричка Оля продовжила: Ниточка за ниткою, Стібок за стібочком. Вишию серветку я В квітах і листочках. Щоб своєю теплотою Зігрівати серце. Мама вміло вишиває Витвори мистецтва. Закінчили свято діти таким словами: Шануймо, друзі, рушники, Квітчаймо ними свою хату. То обереги від біди Шануйте ті, що дала мати. Хай здоров’я ніколи не зраджує вас, Будьте завжди такі ніжні і милі, Щоб вам радість і щастя, й любов Вишиваним цвіли рушником.